Зтікають з пальців краплями гіркими,
Потуги дня, їм час від мене йти.
Холодна лиш стіна тисне у спину.
Когось теплішого за неї не знайти.
Не можу я збагнути звідки втома.
Може вколов її хтось тихо в бік.
Від неї я вакцину відшукати хочу вдома.
Та навіть коли сам в кімнаті - чую крик.
Постійний рух людей перед очима.
Ходьба без сенсу й певної мети.
На місці топчуться мов в загороді свині.
Нині не треба їм нікуди йти.
А ні! Ось хтось щось робить.
Шалені очі кров'ю налились.
Він загубився та нервово бродить.
Між сірих мрій які подобались колись.
Але вже майже ніч в повітрі тане.
І втома починає плавити мої думки.
Коли ж нам всім хоч трошки легше стане?
Коли почнемо рухатися. Я і ти.
***
© Copyright: Ваня Брикулець, 2017
Свидетельство о публикации №117020507336
Свидетельство о публикации №117020507336
Рецензии