Зігрітися хотілося в очах,
В твоїх очах у вечір той зимовий.
А ти, всміхнувшись, ніжно заховав
Мої долоньки у свої долоні.
Хотілося спинитися навік,
В твоїх обіймах без кінця стояти.
Дитинства теплий кинутий поріг,
Я прагла жити, вірити, кохати…
А потім сталась сонячна весна,
І нас з тобою заховало літо.
Минула осінь, замела зима,
І нікому моїх долонь зігріти…
Невже усе закінчилось отак
Безглуздо й сумно, вічністю німою?
Навіщо ж ти вертаєшся у снах,
Чому ти не прощаєшся зі мною?
І вже нічого ти не повернеш,
Як не вернути ні весни, ні літа.
Десь я живу, десь ти завжди живеш,
І серце між міцних долонь зігріте…
Ольга Соколовська ©
З1гр1те серце
© Copyright: Ольга Соколовская 4, 2017
Свидетельство о публикации №117020505584
Свидетельство о публикации №117020505584
Рецензии