Музей забутоi любовi... Свiтлана Костюк

Оригінал:


На віях дощ. І солоніє мить.
Блідніють сни рожево-кольорові.
У затишку моїх сумних пісень
Тепер – музей забутої любові...

Тут навіть простір – цінний експонат.
І тиша промовляє так вагомо…
Тут всі стежки вже спалено. Назад
Тепер не повернутися нікому…

На шибці січня – дивна акварель.
Ми підсвідомо ще складаєм ноти…
Щоденник мій – самотній менестрель-
Терпкі, цілющі ліки від скорботи…

Тремтить рука. А як душа тремтить.
В музеї цім – історія висока…
Тут десь за склом живе щаслива мить,
Що відібрала мій щоденний спокій…

Святочно так, як в церкві при свічі…
Німіють строфи і німіють рими.
Тут навіть не молися. Тут мовчи
Під почуттями світлими моїми…

Тут музика нечувана щораз
Перегортає сторінки у слові.
А томик віршів – як іконостас
Від нас самих врятованій ЛЮБОВІ..



Переклад з української Світлани Груздєвої:


На веках дождь. И солонее миг.
Бледнеют сны, все краски в них забыты...
В тиши и песен грусть и  светлый лик
Теперь – музей любви моей забытой…

Здесь даже время – ценный экспонат.
И тишины  значительно звучание…
Мосты все сожжены давно. Назад
Не суждено вернуться мне в отчаянье…

А на карнизе зимнем – акварель.
Сознательно мы складываем ноты…
И мой дневник – мой карлик-менестрель –
Целитель мой, исполненный заботы…

Дрожит рука. А как душа дрожит.
История так высока и щемна…*
И за стеклом – тот миг, что был прожит,
Но отобрал покой мой ежедневный.

Так празднично, как в церкви у свечи.
Немеют строфы и немеют рифмы.
Тут даже не молись, а лишь молчи
Под чувствами пресветлыми моими…

Неслыханная музыка, что в нас,
Страницы перелистывает в слове.
Стихов же томик – что иконостас
От нас самих спасёнье ВО ЛЮБОВИ…


* - щемящая(с укр..)
http://www.youtube.com/watch?v=IXKZLfu7vxg&feature=youtu.be
(здесь можно Песню послушать в исп-и Ярослава Черногуз...)