Жили собі в старенькій хаті,
Одні, однісенькі у самоті,
Такі ж старенькі батько й мати,
Немов забуті Богом і людьми.
Ні діточок з ними, ні роду,
Покинули в селі одних.
Не думали вони із роду,
Що трапиться таке у них.
Бо дітям захотілось в місто,
А там - порядки, килими.
І їм з батьками буде тісно,
То, що ж це діється з людьми?
І немає місця для стареньких,
Хоча пестили їх маленьких.
Пестили діточок своїх -
Оті старенькі батько й мати.
Яких ви не хотіли брати,
В свої хороми дорогі.
Та не забудьте любі діти,
Ви будете старі колись,
І ваші діти теж вам скажуть,
Нащо ви - ”предки ”, нам здались!
Наставление
© Copyright: Матрёна Донченко -Дидок, 2017
Свидетельство о публикации №117020405036
Свидетельство о публикации №117020405036
Рецензии