Я забуваю рідну мову.
Невже це край? Кінець шляху?
Чи знайду стежку я додому?
Що з тих країв я збережу?
Я забуваю рідне місто -
Не чути шепіту калин.
І щирих спогадів намисто
Неспинно тане поміж слів.
Я забуваю тихі ночі,
І небо, сповнене зірок,
В якому щось шукали очі,
Вбачали правду поміж строк.
Я забуваю моря пісню,
Що нещодавно в моїх снах
Мов колисала сльози чисті,
Забуті в сонячних краях.
Я забуваю рідну мову...
І щось немов вмирає вмить.
Сумна лиш моря колискова
Сльозою ще в очах бринить...
Я забуваю...
© Copyright: Вероника-Евгения Демидова, 2017
Свидетельство о публикации №117020400321
Свидетельство о публикации №117020400321
Рецензии
Шановний авторе!
Красно дякую за поезію на чарівній українській, неповторно співучій мові!
Сподобалось.
Деякі свої міркування напишу завтра у особистому повідомленні.
Зі щирою повагою та теплом.
Евгения Гитальчук-Вирченко 06.02.2017 03:16 • Заявить о нарушении
Красно дякую за поезію на чарівній українській, неповторно співучій мові!
Сподобалось.
Деякі свої міркування напишу завтра у особистому повідомленні.
Зі щирою повагою та теплом.
Евгения Гитальчук-Вирченко 06.02.2017 03:16 • Заявить о нарушении