Не знудьгуєшся.
Як лиш починає світати
І сон вже тікає за двері,
Починаю я хвилю шукати,
Що робиться там в атмосфері.
Обіцяють погоду чудову,
Від двадцять до тридцять морозу,
Запалюю свічку воскову ,
І більше не вірю прогнозу.
Холоднеча у хаті зимова,
Треба ватру уже розпалити,
Я швиденько із хати по дрова,
Щоб сніданок у піч затулити.
Зима у нас , в горах , сурова,
Та у мене набита рука,
У стайню вже кличе корова,
Кіт парного вже жде молока.
Поросята , телята , ягнята,
Ожереби , отели , окоти,
То робота завжди складнувата,
І аж так до нічної дрімоти.
У гуцулів і в будні і свята,
Клопоти завжди одні,
Вівці , кози , вся живність рогата,
Не знудьгуєшся сам в тишині.
4.02.17 р.
Автор; Н.П.Рубан.
Не знудьгу шся
© Copyright: Надежда Рубан, 2017
Свидетельство о публикации №117020410992
Свидетельство о публикации №117020410992
Рецензии