Я уголос тобі не скажу... Але... Маєм піти...
Час щомиті доводить, підказує: «Люди, ви – різні».
Роз’єднатись потрібно у спокої. Поки не пізно.
Поки ми не зрослись до недоброго стану біди,
Поки ми ще спроможні з тобою на добрі слова,
Поки «поруч» іще вимовляєм без смаку нудоти,
Поки ще не обпалюють холодом погляд і дотик,
Поки є відчуття, що любов може статись нова...
Ти підеш... Я піду... Ми підемо... Дозріли... Вже час...
Щоб назад озирнутися, в нас навіть сили не буде.
Так повинно ставатись, бо ми – не бездушні, ми – люди...
Може, цим поєднанням Господь випробовував нас...
Я уголос тобi не скажу... Але... Маeм пiти...
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117020302702
Свидетельство о публикации №117020302702
Рецензии
Сильний і прекрасний вірш! Саме так - всі ми колись мусимо піти....
Артур Грей Эсквайр 03.02.2017 19:12 • Заявить о нарушении
Артур Грей Эсквайр 03.02.2017 19:12 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.