До чого прагнув кожен – те і носить,
За що змагався – в тому й переміг.
Я відпустила, вибачила – досить.
Вже не тривожить поза очі сміх.
То вишкіл був чи глум – хіба важливо?
Усе навіщось коїться в житті.
А як реагувати не дражливо?
Побути там, де є – насамоті.
Ні, не кажу, що краща чи святіша -
Звичайна жінка, схильна до журби.
Та визнаю: таки лікує тиша.
І навіть не потрібно ворожби,
Щоб відзрізнити справжнє від примари -
Принаймні, вже позначилась межа:
- Гра в почуття - не випадкові чвари;
- Хто був нічий, тому і я - чужа.
Навчене...
© Copyright: Наталья Мироненко, 2017
Свидетельство о публикации №117020300260
Свидетельство о публикации №117020300260
Рецензии