Петя Дубарова. Любов
ЛЮБОВ
Люблю вечірні тіні. Й щоб вітри
з долонями моїми розмовляли,
щоб небо простиралося згори
й тихесенько пісні свої співало.
Люблю, коли усюди ліс пахтить,
гаїв зелених дихання духмяне,
як зорі додають у світлу мить
свій ясний блиск у чарівні фонтани.
Люблю спостерігати, ось стіна:
угору пнеться плющ — не знає краю,
а це листочок з брості вирина,
і, мов долоня, в променях сіяє.
Люблю зростати в рідній стороні,
з природою єднатись щохвилини,
і тільки з нею любо так мені,
бо я — її малесенька частина.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Петя Дубарова
ОБИЧ
Обичам вечер сенки, ветрове
със дланите ми две да разговарят,
небето да простира брегове
и своя песен тихо да повтаря.
Обичам да ухае на гора,
на бор зелен, на тичащи потоци
и свойто светло светлата зора
да пръска в чародейни водоскоци.
Обичам да усещам как расте
в усоите за мигове бръшляна
и свежият набол едва листец
да се превръща в длан, от лъч обляна.
Обичам да раста във дивен край,
с природата обичам да живея,
природата обичам пък безкрай,
защото съм един живот от нея.
1 март 1975 г.
Свидетельство о публикации №117020102906