Святий Миколай

Як марево: зима, дитинство,
Бабуся шепче: «Засинай.
Послухай, он у полі чистім
На санях їде Миколай.
Закрий щільніше оченята,
Послухай, що тобі скажу,
Везе дарунків він багато
Слухняним дітям у мішку.
А неслухам кладе вуглинки
Опівночі під подушки,
Тож будь слухняною, дитинко,
Лягай, вкривайся і засни…»
І я слухняно засинала,
Та всю ніч снилися мені
Великі сани Миколая
І коні білі в сірій млі.
А вранці диво-подарунок
Вже під подушкою лежав.
Була в душі щаслива дуже,
Що вуглика мені не клав.
Я підросла, пішла до школи,
А в школі вчили: «Пам»ятай,
Ти учень, а тому ніколи
На Миколая не чекай!
Бо в космос піднялась людина,
Ходила по морському дні…»
І вірить в Миколая нині
Заборонялось дітворі.
Я виросла, а смуток серця
Зі мною ріс в душі моїй,
Я вірила чомусь уперто
В слова бабусині, ясні.
Стою, скрізь ніч, лиш сніг порошить
І зорі й темну далину
Вчувається, чи й справді з дзвоном
Санки летять десь по снігу?
Так легко всі роки прожиті
Десь тут, в метелиці лишу.
Я Миколая на гостину
До сина щиро запрошу!


Ольга Соколовська ©