Моє щасливе і безрадісне дитя
чужими мовами до мене
на нижчих із усіх частот мовчить,
звертаючись від імені усіх, окрім свого.
І сонця вибух у блакиті,
і сніг на сірім тлі домів, на вулицях з річкової тканини,
щоденно бачить. Й, ніби птах великий
з цікавою байдужістю за мною спогляда
моє щасливе і безрадісне дитя.
То з радіо лунають голоси -
то радіо сумних твоїх часів.
На крилах тіні від мого плеча
моє безрадісне, турбот не знаюче дитя
у димі дум моїх зникає назавжди,
та в полум’ї недомислів я чую – хтось мовчить…
***
© Copyright: Леонид Укропитекский, 2017
Свидетельство о публикации №117013101587
Свидетельство о публикации №117013101587
Рецензии