Сніг цуценям туливсь до ніг.
Таким ласкавим, ніжним, білим.
Він слався, слався за поріг,
Із вітром ген за обрій біг,
І був, як перший сміх, щасливим.
Сніг, наче білий пух тополь,
Спадав з дерев мені на плечі.
Сніжинок сотні – сотні доль,
Холодний, льодяний вогонь.
І сльози й радість не до речі.
Сніг грався і в сопілки грав,
Видзвонював у дзвони срібні,
Він колисав, бринів, гойдав
На гілці вишні сонну зірку.
І всю ніч спати не давав…
Ольга Соколовська ©
Сн1г
© Copyright: Ольга Соколовская 4, 2017
Свидетельство о публикации №117013009516
Свидетельство о публикации №117013009516
Рецензии