Вночі з морозу сивий явір стогне,
На вітрі сріблом паморозь дзвенить.
І зірка з неба в криниці пірнає,
Щоб воду освятить, благословить.
В холодну ту, освячену водицю,
Немов у небо, руки опущу.
І хочеться так, подумки, молиться
Про весни, повні теплого дощу.
Про жайвора в бездоннім небі синім,
Про несходженні луки і гаї,
Про дні, від сонця ясного щасливі,
І про грозу, що будить ручаї.
Про все, що вже було і потім буде,
Й про те, чому і збутись не дано.
За серце, що добро просило людям,
Та і за тих, хто мислив тільки зло…
Як птах маленький, як легка сніжинка,
Летять поміж зірок прості слова
В бездонну ніч, коли вечірня зірка
У криницях свою сльозу купа.
Нехай раз в рік, лиш на якусь годину
Очиститься і задзвенить земля
Водою тою, що зорю й людину
Прощає, омива й благословля!
Ольга Соколовська ©
Водохреще
© Copyright: Ольга Соколовская 4, 2017
Свидетельство о публикации №117013009292
Свидетельство о публикации №117013009292
Рецензии