В.М. В'ятровичу
До мозку Володі постукала Заздрість,
Боротися сил не було,
Бо там, у душі, заховалася Слабкість,
Що різала тіло, мов скло.
Спочатку хлопчина спасався брехнею,
І скеля провини росла…
А потім чужі, наче власні ідеї,
Несла вже зчорніла душа.
Десь там, у архівах, вишукував попіл,
А правду подалі ховав…
Та марно пройдисвітом згублено роки,
Лише посміховиськом став.
Могилу В’ятровича не розшукати,
Бо не запалив він зірок,
Бо той, хто не вміє нікого кохати,
Не вартий у церкві свічок.
Київ
***
© Copyright: Наталия Рудченко, 2017
Свидетельство о публикации №117012804221
Свидетельство о публикации №117012804221
Рецензии