Про байдужiсть... Лариса Вировець

                Я метил крестиком их вперемешку с болью...
                С.

Оригінал:
               

Я хрестиком укрила всі полотна:
що слово, то і хрестик, то і чорний.
Слова твої порожні та холодні,
рядно — мов кладовище рукотворне.

Мовчи тепер, німій, не мій герою:
безпристрасна я стала й нечутлива.
Захоплений вибагливою грою,
хоч мить в тій грі —
хоч ТИ —
чи був щасливим?!

Були слова — суцільні стануть жести.
Даруй жінкам цілунки, вірші, ружі...
Життя уже не вистачить — довести,
наскільки одне одному — байдужі!


Переклад з української Світлани Груздєвої:


Я крестиком укрыла все полотна:
Что слово, то и крестик, то и чёрный.
Слова твои пусты и так холо'дны,
Рядно - погост как будто рукотворный.

Молчи теперь, немей, не мой герой ты:
Я беспристрастной стала, безучастной.
Ты, прихотливой увлечён игрою,
Хоть миг в игре –
Хоть ТЫ –
Да был ли счастлив?!

 И вместо слов - теперь сплошные жесты...
Дари другим стихи, лобзанья, розы...
Не хватит жизни доказать: нет места
Тебе в моей судьбе...Былое —  поза...