Лiто в степу

Неквапливо, немов айсберг
безмежними океанськими просторами,
іду неозорими подніпровими полями.
Навкруги буйно колосяться густі жита і пшениці.
Босі ноги грузнуть в пухкій землі,
що після дощу ще не встигла стверднути
під стрілами променів гарячого, південного сонця.
Уверху, над самою головою,
на голубому пергаменті чистого неба,
висить непорушно кілька сизих хмар-ліхтарів.
Десь трохи нижче божественно-приємною піснею
заливається непоказна, сіренька птаха – жайвір.
Легенький вітерець ледь колише верхівки збіжжя.
Колосся плавними хвилями розмірено котиться вдалечінь,
аж до небокраю і далі, за видноколо.
Тиша… Літня степова тиша…
Лише невтомний щебетун в прозорій вишині продовжує
уперто висвистувати свою чарівну і вічну пісню. Пісню життя.
Літо нагадує про себе різнобарв‘ям лугів і нив,
пахощами різнотрав‘я і духмяним запахом меду.
Торба часу поступово худне, ніби звільняючи місце для нових дарунків.
Скоро жнива. Незабаром матінка-земля відкриє свою скриню,
щоб поділитися з людьми нелегкої долі,
хліборобами, своїми багатствами.
Трударів нарешті чекає заслужена нагорода –
щедрий урожай!
Літо…