Ти з докором услiд не дивись

Ти з докором услід не дивись*

Ти з докором услід не дивись,
не ховаю до тебе презирства.
Погляд твій не люблю, як не злись,
і лукавства твого, й лицемірства.

Ти відкритою часто здаєшся,
та заперта завжди на крючок.
Все навкруг, мов ліана та, в‘єшся,
ловиш рибку на гострий гачок.

Та чи вистачить сили для герцю
і десятка заучених фраз?
На моє схолодніле вже серце
натикались такі і не раз…

Не тебе я люблю, дорогенька,
ти – відлуння, одна лише тінь.
Бо вночі мені сниться маленька,
у якої в очах голубінь!

Хай вона не така вже покірна,
ще й холодна на вигляд, сумна.
Та душа її чиста і вірна
моє збурила серце до дна.

Ось таку вже повік не розлюбиш
і не хочеш, та підеш в туман.
Не клянись, бо мене ти не любиш,
твої клятви – то ниций обман.

Я спітніле чоло витираю,
у густій прокидаючись тьмі.
Не було якби пекла і раю –
їх придумали б люди самі!

26.01.2017

* Спроба перекладу чи за мотивами однойменного твору Сергія Єсеніна.

Сергей Есенин
Не гляди на меня с упреком,
Я презренья к тебе не таю.
Не люблю я твой взор с поволокой
И лукавую кротость твою.
Да, ты кажешься мне распростертой,
И, пожалуй, увидеть я рад,
Как лиса, притворившись мертвой,
Ловит воронов и воронят.
Ну и что же - лови, я не струшу,
Только как бы твой пыл не погас?
На мою охладевшую душу
Натыкались такие не раз.
Не тебя я люблю, дорогая,
Ты лишь отзвук, лишь только тень, -
Мне в лице твоем снится другая,
У которой глаза - голубень.
Пусть она и не выглядит кроткой
И, пожалуй, на вид холодна,
Но она величавой походкой
Всколыхнула мне душу до дна.
Вот такую едва ль отуманишь,
И не хочешь пойти, да пойдешь,
Ну, а ты даже в сердце не вранишь
Напоенную ласкою ложь.
Но и все же, тебя презирая,
Я смущенно откроюсь навек:
Если б не было ада и рая,
Их бы выдумал сам человек.