Сяють сонцем державні знамена.
Голубіють на них небеса.
Б'є тривожна любов незбагненна.
Полонить незрівнянна краса.
Україна...Соборна вдовиця,
Вічна бранка на полі борні,
Чом зміліли твої криницї?!
Чом не гріють твої вогні?
В день святковий думки полинові
Обіймають світанки надій...
Україно моя веселкова,
Де ж вінок величальний твій?!
Лиш в піснях - незабудки і м'ята,
Та під вікнами мальви і хміль...
А душа - мов трава прим'ята,
А в серцях - невгасимий біль.
Квіточки розгребли загребущі,
Никнуть згорблені пелюстки;
А плекали ж їх невсипущі,
А росли,- мов з легкої руки.
Загубились в юрмі квіти - діти,
Заросли Кобзареві стежки...
Як же нам в бездоріжжі радіти?!
Де джерела, щоб взяти снаги?!
Десь примарою бродить воля,
Б'ють на сполох дзвіниці в церквах.
Україно, така твоя доля:
Гордувати і йти по світах.
До Дня Соборностi Украiни
© Copyright: Ольга Колодуб, 2017
Свидетельство о публикации №117012412215
Свидетельство о публикации №117012412215
Рецензии