життя

То був січень місяць, вечір, на вулицях все світиться - різдвяні свята ще тривають, кожний фасад будівлі, кожне дерево у вогниках. Що сказати: атмосфера свята. Йдеш по вулиці й тебе охоплює почуття безмежного спокою, попри все те, що сотні машин мчаться повз тебе, сотні людей ходять невеличкими компаніями, а діти літають по сходах "Надії", та, то була саме вулиця Незалежності. Не приходиться мені часто там бувати, та в той момент я думала зовсім не про це. Я просто йшла і дивилась на зорі, на маленьких світлячків біля театру. Тоді мені лише здавалось, що я ніби потрапила у казку. Пішла до каси театру, стою у черзі і розумію, що тут зовсім інші люди, не такі як вдома. Та де саме, твій дім? Деякі кажуть, що там, де ти щасливий, та чи правда то? На хвилину я подумала, що я щаслива тут, у Франківську, а значить, можливо, він зможе стати моїм домом... та поки, я більш ніж на тисячу кілометрів від свого... та думки перервало питання чоловіка: "скажіть, чи є ще квитки на сьогоднішню виставу?". Сама, стоячи в очікуванні, не думаючи, кажу: "подивіться, на вікні написано, які є місця"... а сама стою далі й думаю про своє: та, дійсно, ІФ - то таке близьке місто... дійшла моя черга, я запитую чи залишали запрошення на виставу "Ніч перед Різдвом", жіночка дає мені карточку... Я йду до центрального входу, і розумію, що пів міста йдуть подивитися на те чудо. Ну що ж, йдемо до зали, вперше шукала ряд 14А, знайшла, сижу в очікуванні початку вистави в захопленні: стільки людей, стільки діток, що дуже добре, адже треба привчати малечу до різних видів мистецтв. Я до театрів відношусь особливо: дуже люблю... та зараз не про те: виключається світло і починається вистава...
Стільки героїв, різного віку, такі всі гарні; костюми, настрій, атмосфера... з нетерпінням чекаю Оксану, я розумію, що я чекала цієї вистави всі вихідні, я так хотіла на її потрапити, та ніяк не очікувала отримати запрошення. Я сиджу і розумію: я щаслива людина, щастя в дрібницях - це правда! Що ж, виходить Галя, пройшло декілька хвилин - в мене сльози на очах. Я розумію, я щаслива, мені тут настільки добре - це рідне місто. Це рідні люди. Галя... та ж якби не вона, мене б тут не було... пів року тому я просто стояла на посвяті свого університету і слухала як вона співає, через місяць те саме я робила на дні народження ІФНМУ, але я поняття не мала хто це. Пам'ятаю, як запитувала у всіх, кого знала, у всіх фотографів, "як звати ту дівчину, що співала пісню, гарна така, у синьому вбранні?" Боже, я перший рік в університеті, я перший рік у Франківську, та зрозуміло чого не знаю, та чого не знають всі інші? Я не покинула тієї думки... одного разу я просто шукала пісню в пошуку, і знайшла її, автор - Галина Баранкевич, тоді я й зацікавилася. Я за день передевилась усі концерти, усі відео, усі статті, все, що можна й не можна було.Переслухала пісні... "я буду світлом" - чи може щось буде ніжнішим за це чудо? Тепер моєю мрією було зустрітися з цією талановитою людиною. Що ж, я занадто вперта, щоб відмовлятись від бажаного... я дуже сильно того хотіла. Перший раз побачивши Галю, розуміла, які гарні дівчата тут, на Прикарпатті. Вона неймовірна. То дійсно було так, без перебільшення. Пройшла година - їду додому, щаслива, з піснями і дисками, вже реально улюбленої співачки, і просто не можу їх випустити з рук. Потім Київ... хто може сказати, що на Івано-Франківщині не круті люди? Та ж вони крутеезні!! Співаки, актори, музиканти, Боже , стояла я у захваті. Замерзла, не відчувала ні рук, нічого. Але на той момент було неважливо. Кінець вистави, всі на сцені, зі мною поряд, як вже потім з'ясувалося, - чудова Саша. На сцені - феєрія, ми всі танцюєм, співаєм. Я розумію - я щаслива, то єдиний день з вихідних - день щастя. Швидко пройшли вихідні - знову ІФ, 21 година у дорозі і знову я тут... побачила афішу театру - одразу давай писати за квитки Юлії, що я мала ще робити, більше не знала в кого спитати... ну, і таким чином я сиджу на 17 місці 14А ряду... повторюсь, на сцені Галя, така гарна - українка... неперевершена Оксана... вистава пройшла на одному диханні.Не можливо передати ті почуття, бо то треба пережити. Я сиділа і кожної хвилини думала, що я безмежно люблю це місто. Я люблю цих людей, я щаслива, що можу бачити їх творчість... вони неймовірні! Я безмежно пишаюся Галею, я дякую їй за те, що вона є. Це неймовірно талановита людина, я б могла то повторювати постійно, та нащо, вона й так знає моє відношення до неї. Я просто вдячна долі за те, що я знайома з цією людиною. Людина, яка стала для мене величезним прикладом сили волі, краси, добра, любові... Після вистави, я йшла зі сльозами на очах, я розуміла, що то все таке вже близьке, ця дівчина навчила мене вірити у диво, це моя особиста Людина з великої літери! Це просто людина, якою я надзвичайно пишаюсь,але яка стала реально рідною ... Неймовірна людина... . Тепер  розумію, що треба насолоджуватись життям. Я розумію - я щаслива!