Слово

В ті часи, коли над світом новим
Бог схиляв цілуючи вуста,
Навіть сонце зупиняли словом
Словом навіть нищили міста.

І орел не в змозі був літати,
Жах тулив до місяця зірки,
Коли, мов палаюче багаття,
Слово було неба заввишки.

Для життя ж простого були числа,
Мов худоба, що ярмі зросла,
Бо ж відомо, всі відтінки змісту
Скаже сенс розумного числа.

Сивий патріарх собі під руку
Підкоривши і добро, і зло,
Аби не звертатися до звуку,
Креслив на піску ціпком число.

Та забули ми, що осіяне
Слово лиш серед земних турбот
І в Євангелії від Іоана
Сказано, що слово, то є Бог.

За межу до нього ми обрали
Простір повсякденного єства.
І мов бджоли, що повиздихали,
Тхнуть мертвонароджені слова.




«Слово» Николай Гумилев

В оный день, когда над миром новым
Бог склонял лицо свое, тогда
Солнце останавливали словом,
Словом разрушали города.

И орел не взмахивал крылами,
Звезды жались в ужасе к луне,
Если, точно розовое пламя,
Слово проплывало в вышине.

А для низкой жизни были числа,
Как домашний, подъяремный скот,
Потому что все оттенки смысла
Умное число передает.

Патриарх седой, себе под руку
Покоривший и добро и зло,
Не решаясь обратиться к звуку,
Тростью на песке чертил число.

Но забыли мы, что осиянно
Только слово средь земных тревог,
И в Евангелии от Иоанна
Сказано, что Слово это — Бог.

Мы ему поставили пределом
Скудные пределы естества.
И, как пчелы в улье опустелом,
Дурно пахнут мертвые слова.