Всупереч

Ти почекай, ось прийде вечір
і я візьмуся за старе.
Я з кожним днем чекаю втечі,
котра від тебе забере.
Я в кожному ковтку води,
у кожній з неба впавшій зірці.
Вбачаю гаснущі вогні,
немов на старій добрій плівці.

Бо пам'ять - це підступний звір,
це те, що будить серед ночі.
Поперек горла згустки слів,
котрі й між ребрами лоскочуть.
Коли написано віршів сповна,
та в них ти не вбачаєш правди.
Коли тобі вже я чужа
і всі моменти - то не справжні.

Чужа...звучить таки банально.
Скоріш забута і не та.
Між нами лінії фронтальні,
між нами вічна мерзлота.
Час підкорив собі кохання,
в календарі вже двадцять три.
Ці двадцять три мої світання,
ці безмаршрутні вечори.

Дивися: за вікном сніжить,
на вулицях нема народу.
Сніг, як і сум, давно лежить,
забравши у землі свободу.
Він, як і ти, чарує та блищить,
але холодним обпікає руки.
Достатньо мить, всього лиш мить,
щоб приректи себе на муки.

Я в кожному ковтку води,
у кожній з неба впавшій зірці.
Вбачаю танущі сліди,
котрі ведуть далеко звідси.
Між нами лінії фронтальні,
між нами вічна мерзлота.
Ми вже давно не ідеальні,
давно не пара - Ти і Я.