Мені розповіли історію, то — дитячий спогад, що тихенько лежав десь у схроні пам'яті. У нім йдеться про голод в Українських селах.
Хліб, священні колоски і зернята, скоринка, усе це закладено в нашій генетичній пам'яті, як незрівнянний символ життя, нашого із вами життя.
-----------------
Борг
Бабусю, а скажіть на милість,
Чи хліба стільки ми з'їмо разом?
Чи може хлібчиком годуємо ми живність,
Чи може ви що сплутали часом?
А руки все вимішували тісто,
В печі горів вогонь, рум'янився хлібець,
Лице світилося, як дороге намисто.
Втомилася, присіла на старий стілець.
А може у сусіди завтра гості,
А може завтра хтось до нас прийде?
Ми люди, знаєш, мій хороший — прості,
Не буде в них, то може в нас знайде.
Лежали дві запечені хлібини,
Одна для нас, а інша, бачить Бог,
Для когось іншого, голодної дитини…
Бабуся платить свій довічний борг.
Борг
© Copyright: Игорь Стожар, 2017
Свидетельство о публикации №117011803333
Свидетельство о публикации №117011803333
Рецензии