Ти відбуваєш свій строк
у коловерті моїх думок.
Щось знаєш, друже,
про цю потужність?
Ти як заноза,
мій Бенедікт Спіноза,
генерал свого життя.
Викликаєш таке почуття:
ніби втоми трохи,
ніби сльози крохи,
або тяжку нудоту,
чи струм по дроту.
Таке от у мене "ти",
що руйнує усі мости.
А що в тебе "я"?
Мабуть, забуття,
чи трохи абстракції,
жувальна гумка по акції.
Розтягай мене в бульбашку,
і відпускай наче пташку.
Із таємного сховища
струси пил з цього явища,
що позначало любов
та... благаю
засяй мені
знов.
Засяй
© Copyright: Александра Войновская, 2017
Свидетельство о публикации №117011812339
Свидетельство о публикации №117011812339
Рецензии