Ожидание боли
(Сонет)
Нема думок таких, щоб зачепили
навколишню громаду за живе.
А всі, що є, безсилі і безкрилі,
і жодна лиха з коренем не рве.
Чуття дрімають, як дячки підпилі,
а хоч би що незнане і нове.
Незрушний спокій, ніби у могилі.
Не віє вітер, хвиля не реве.
То, може, все ж незрушності доволі,
як ще триває диво з див – життя.
Завмерлий стан для юної тополі,
як тванне в безпроточності гниття.
Ану сюди, земні нестерпні болі!
Рушай, мій творчий конику! Гаття!
––––––
© Анатолій Загравенко.
Свидетельство о публикации №117011703201