На Землю знову я колись вернусь,
як паросток через асфальт проб‘юсь,
Любов нехай панує над Землею,
я вірю, що свого таки доб‘юсь.
Ми переможемо чужих і своїх ланців.
Життя – немов вода в прозорій склянці:
хоч з часом рідини стає все менше,
та будоражать кров все ж дикі танці.
Але воно усе розставить по місцям,
а вірність стане запорукою всім нам.
Нехай це почуття, як нитка Аріадни,
романтиків завжди приводить в храм!
січень 2017
Храм душi
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117011605218
Свидетельство о публикации №117011605218
Рецензии