Хіба не казала: “Забудь за всі плани! Втечемо всьогодні на море.”?
Ти відповідала: “Давай не зараз. І взагалі я так люблю гори.”.
Життя почекає. Примарне завтра в тональності ля мінору
Зіграє реквієм мріям, що так п'янили соснового запахом бору.
Бездонні очі, колись зрозумулі такі і глибокі, бурлять пустоту,
Що замість мене заповнила простір перед тією, котру люблю.
Цієї ночі ти будеш пити гарячий трунок, що даруватиме теплоту
Тепер й віднині, а я прощаюсь. Піду й на море квиток куплю.
Чому ж ти плачеш мені у спину? Облиш! Не розігруй тут драму!
Ах, звісно, взаємні сльози - любові доказ. Не вірю я в цю дурню.
Загояться швидко на ніжному серці кохання дівочого шрами.
Ти не почуєш, а все ж прошу я: “Не називай почуттями брехню!”.
Хiба не казала?
© Copyright: Стихотворец Иван Добрый, 2017
Свидетельство о публикации №117011507460
Свидетельство о публикации №117011507460
Рецензии