Моя мила, вже прийшла

Тече  човен, десь у днищі,
Підминає осітняг.               
Мокро в хаті, на горищі,
І нічого не досяг.
 
Дощ періщить, вже пів тижня.      
Розболілась голова.               
А ні качки,ані крижня,
- Вода  плавні залива.

Сумно в хаті без обіду,
Вже і полудень пройшов.
І немає  навіть сліду,
Щоб до двору хтось зайшов.

Вже тепер нема сумління,
-В баби совісті нема.   
Ані курки ані півня, 
Зійдеш з голоду з ума.
 
Десь поперлася із ранку…
І корови, десь нема.
Обіцяла    запіканку,
Та, «мать»  вижила з ума. 
      
Люльку запалю, помрію,    
Надимлю їй тютюном.               
Тим і душу розігрію
Хай воняє бур’яном.

…Я був парубок моторний,
Та не гострий на язик.    
В чомусь був і непоборний 
Та веселий до музик.
 
Мав чуприну, ніби щітку,         
Що звисала на чоло.
Та був загнаний у «клітку»,
Це давним давно було.

І нащо нам оті «гриви»,
Що носили у віках?
Бо нема альтернативи
- Жінку втримати в руках. 
      
Колись білі були зуби,   
Постиралися вони. 
Лиш, пеньки кусають губи
Господи,їх борони.

Верхні шестеро, відсутні,
В нижніх, декілька тріщать.
А як випадуть і кутні,
Щойно треба щось рішать.

Виє вітер, душу крає,
Вже прийшла і череда.            
Десь  когось собака лає…         
В нас четвер, чи середа? 

Вечір сивий насідає…            
Де, там в чорта каганець?
Тільки  баба моя знає…   
Ось, знайшовся на кінець.

Прийдеться голодним спати,
В хаті холод - не жнива.
Треба бабу запирати,
Цілий день її нема.
 
Де сидіти та гуляти?
Може іншого  знайшла?
О! – Заходить хтось до хати…
Моя мила - ти  прийшла?