Лина Костенко О дне я думаю, когда себе скажу

Лина Костенко «О дне я думаю, когда себе скажу …»
(перевод Владимира Туленко)

О дне я думаю, когда себе скажу:
Строфа вот эта совершенна, браво.
И так тогда, наверно, затужу!
И захочу, чтобы пропала, право.

Перепугаюсь: а куда теперь?!
Уже вершина, где искать дороги?
… Был старым он. Он умер. Нам – пример,
Ему лизали руки эпилоги!

Ему приснился гробовой гранит,
Печаль смертельная взгустнула органично.
Он богом был, Его мир нас манит,
Но отвернулся он… Что очень символично!


*****
Ліна Костенко «Чекаю дня, коли собі скажу …»

Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.

І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
...Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.

Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно.
Він богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.