Душа мовчить...
Бывает так: оденешься в печаль;
Душа молчит, и двери — на замок;
Круженье дум, как чёрная вуаль…,
Среди холодных, молчаливых звёзд.
Пока лежит на сердце грусти тень,
И жизнь — не та, и кофе слишком горек.
И чай не тот…, и дождь захватит в плен...
Душа о счастье говорить не хочет.
Далёкую разглядывает даль,
Встречает день и провожает ночи.
Невыносим покой — до боли жаль
Ей, неба выразительные очи…
Стихи прядёт, как чудо-полотно
Аж, небо, свыше, загляделось в душу.
Печаль плывёт в открытое окно…,
Жизнь новая — когда-то станет лучше…
Текст оригинала:
Душа мовчить...
Буває так-вдягнулася у сум...
Мовчитиь душа та двері на замок
Лише кружляння різних дум
Серед холодних,мовчазних зірок.
Поки на серці смутку тінь
Усе не те-гірка занадто кава...
І чай не той,і зимно,і дощить...
Душа про щастя замовчала.
Дивиться в далеку далечінь
Зустріне день та проводжає ночі
За краєм власних розумінь
Спокій не дають виразні очі.
Вірші пряде у дивне полотно
Аж небо задивилося у душу
Сум спливає у відчинене вікно
Життя нове будуючи інакше...
© 14.01.2017 Ирина Грипич
Свидетельство о публикации №117011512268