Буває так - закрита на замок,
Мовчить душа вдягнена у смуток,
У мерехтінні сяючих зірок,
Сподіванням стомленим закута.
Та поки в серці буде сум вершить,
Все не те: гірка занадто кава
І чай не той, і зимно, і дощить,
Зажурилось сонечко ласкаве.
Думки летять в далеку далечінь...
Минають дні, йдуть у вічність ночі...
За гострим краєм власних розумінь,
Спокій не дають виразні очі.
Вірші пряде у дивне полотно,
Задивилось навіть небо в душу,
Спливає сум в відчинене вікно
І доля перетворюється в кращу...
Душа мовчить...
© Copyright: Ирина Грипич, 2017
Свидетельство о публикации №117011408809
Свидетельство о публикации №117011408809
Рецензии