Дiвцi ворожка ворожила

                (Балада)
Дівці  ворожка  ворожила,
За  білі  рученьки  бралА,
«Щоби  Івана  не  любила,
Бо  його  доля  прокляла!»

Вітер  гуде  а  явір  гнеться,
Тополя  стогне  і  скрипить,
Гадюка  так  під  серцем  в’ється,
Що  воно  ниє  і  болить.

«Що  ж  то  за  доля  у  Івана?
Хлопець  найкращий  від  усіх,
Що  його  доля  лиха  й  п’яна
Такий  на  душу  взяла  гріх?

На  заздрість  ворогів  і  друзів -
Мужній  козак  і  кінь  баский,
Як  свисне,  то  луна  у  лузі,
В  лісах  здійметься  буревій.

Всі  солов’ї  в  гаях  щебечуть,
А  жайвороння  -  в  вишині,
Лелеки  щастя  сім’ям  кличуть,
Гніздяться  в  кожному  дворі.

Йде  плугатар,  пісні  співає,
Вівчар  отару  поганя,
Козак  сідельце  накидає
На  свого  вірного  коня.

Така  краса  навкруг  панує!
Невже  буває  прокляття?»
Ворожка  їй  відповідає:
«Підеш,  занапастиш  життя.

Іванів  батько  в  давні  роки,
Душу  дияволу  заклав,
Як  сотником  у  перші  кроки
Силу  та  мужність  позичав.

Землі  й  багатства  він  надбав
І  на  красуні  оженився,
Сина,  двох  дочок  споряджав
Та  в  біді  раптом  опинився.

Сина  Диявол  вимагає
В  оплату  батькових  боргів,
То  ж  доля  Йвана  проклинає
Хоч  власних  і  нема  гріхів.

Так  в  світі  нашому  ведеться:
Грішать  й  спокутують  гріхи,
В  коліні  сьомому  озветься
Хто,  як  й  за  віщо  нагрішив.»

Ворожка  скінчила  розмову,
Дівчина  сльози  пролила…
Життя  нове  в  житті  своєму
Вона  з  Іваном  зачала.
 14.01. 2017р., Київ