Мыкола Руденко. Голос трав

После стен, что на память ложатся, как камень,
После адского гнёта, что выдержал дух,
Сколько радости, нежности встретиться  с вами -
И с тобою, репейник, и с тобою, лопух.

И с тобою, спорыш. И с тобою, крапива.
Будто все вы - такая родня!
Вместе с вами ко мне возвращается диво -
Зной июльский донецкого дня.

И от южных степей - вдохновенье и радость,
Разбудившие чувства и мысль...

Замыкается круг - между "детство и старость".
А меж них - Тайна жизни и Смысл.

Разминая седую полынь меж ладоней,
Росы юности памятью пью.
И вечерние зори, и летящие кони
Освятили дорогу мою.

Добрый день, под бараком растущая мята!
Ты как весть - от какого гонца?..
Пусть любовь, что на мурах тюремных распята,
С Поднепровья пришлёт чабреца.

Голос трав прозвучит, разбудив среди ночи,
В грудь ударится ветра струя.
И я в небе увижу чьи-то скорбные очи -
То жена или мама моя?

                1978г.

                Голос трав

Після стін, котрі пам"ять обтяжують, наче
Гніт пекельний, що здавлює дух,
Скільки ніжності в мене до тебе, будяче,
І до тебе, вульгарний лопух.

І до тебе, спориш. І до тебе, кропиво.
Ніби всі ви - найближча рідня.
Разом з вами до мене вертається диво -
Щедра спека донецького дня.

І південних степів невибаглива парість,
Що збудила найперші чуття...

Замикається коло: дитинство і старість.
А між них - Таємниця життя.

Розминаючи сизий полин у долоні,
Роси юності спогадом п"ю.
Затуманені зорі й осідлані коні
Освятили дорогу мою.

Добрий день, під бараком віднайдена м"ято!
Як ти в далеч прибилась оцю?
Хай любов, на колючих вітрах розіп"ята,
З Подніпров"я пришле чебрецю.

Голос трав прозвучить, підведе серед ночі,
В груди вдарить вітрів течія.
Я у небі побачу заплакані очі -
То дружина чи ненька моя?