И тебе самой оружие пройдет душу.
Ев. от Луки 2:35
Дуже тихо години крокують повз
Мене й швидко минає ніч...
Серце стало моє, наче пилок...
Наче сніг, що над містом летить,
Намагаючись спокій хоч десь віднайти,
ЛетючИ по дорогам і вулицям, по перехрестям,
Припадає до мерзлої та твердої, але ж до землі...
Не відчувши твоєї присутності і тепла
Знов збирається у мОїх грудях, стискається болісно...
Немов зброя проходить, в шмаття розриваючи душу...
(Та невже матір божа страждала так само...
Набагато простіше вмирати, цвяхами прибитим до дошок...)
А коли і зима нанівець... та розтане останній сніг,
Серце знову проллється дощем, навіть битись припинить...
Тільки це допоможе знайти трохи спокою в решті-решт...
Щоб у тебе в руках... помирати хоча б щасливим...
Я помру в тебе на руках. Бiлий вiрш
© Copyright: Владимир Бондаренко Младший, 2017
Свидетельство о публикации №117011301550
Свидетельство о публикации №117011301550
Рецензии
