Неначе потяга колеса
Роки нам стукають у скронях.
Не гріє голубінь небесна,
Не тішить нас розквітлий сонях…
Дорога наша не під гору
І скоро нас зимові сани
Вже понесуть з гори до долу
Тамуючи і біль і рани…
Нас зігрівають тільки - діти
Вони. як той промінчик сонця
Та нікуди все ж правду діти
Все рідше світить нам в віконця…
Та не зважаючи на вітер
Що все сильніший з кожним роком
Ми одягнем на душу світер
Та й виглядатимем нівроку.
Ми вже достатньо помудріли,
Начулися і надивились
І поки зовсім не здуріли
Покаємось, - бо не молились…
Покаяние
© Copyright: Юрий Поплавский 2, 2017
Свидетельство о публикации №117011204608
Свидетельство о публикации №117011204608
Рецензии