***
В гурті однім мужніли і росли,
Ми разом грались,із гори катались.
Ну,словом,завжди друзями були.
Святе дитинство...Світлі мрії наші...
Коли усе навколо ніпочім.
Тебе ж мої подружки в шостім класі
Чомусь(?!) нарекли женихом моїм.
А памятаєш,взимку ми збирались
У теплій хаті в дивні вечори?
Вели розмови довгі,сперечались,
Відклавши алгебру до пізньої пори.
Про дружбу вірну і кохання вічне,
І про основи,принципи життя,
Людей великих і непересічних,
Про те,яким ми бачим майбуття.
Тебе ми слухали з захопленням дитячим,
Бо ти завжди таке розповідав,
Щось мудре,надтаємне однозначно,
Про що ніхто із нас іще не знав.
Часом, бувало,смуток уловивши,
В моїх очах,питав:"Ну,розкажи,
Та тільки правду,не хитри,як завше,
Бо наскрізь бачу,що в тебе в душі".
А я додолу очі опускала,
Щоб ти у них,бува,не прочитав,
Який то скарб я від усіх ховала
Так,щоб ніхто не відав і не знав.
Неправду ти казав,тепер я знаю.
То хвастався,що все про всіх, мов, знав...
Бо я жила і дихала тобою...
А ти цього зовсім не помічав.
Спливли роки,як та вода рікою.
Щось здобули ми,щось - не зберегли.
Та назавжди лишилися зі мною
Оті найкращі наші вечори.
Свидетельство о публикации №117011108658
Вдохновения,успехов ! С теплом души . Лена
Елена Козырь 21.01.2017 17:35 Заявить о нарушении