Незабуття пантрує на мене,
Плазує стиха білим полотном.
Як озирнуся – в сніг пухкий пірне,
Продовжу шлях – вертається ізнов...
...Незабуття: буття і небуття.
Незабуття: біль, щастя і розпука...
Хоча немає в часі вороття,
Незабуття перемага розлуку.
Незабуття чатує біля сходів.
Незабуття чека на сторінках
Улюблених романів. Плачу: «Годі!
Облиш мене! Дай спокій!» Та в очах
В незабуття – осяйна невблаганність.
Жорстокий усміх милосердних вуст
Мені дарує невичерпну радість,
Нестерпну радість, що я так боюсь...
...Незабуття завжди зі мною поряд –
Гірке і легке, як осінній дим...
...Незабуття – мій потаємний голод,
За Сонцем туга, що було моїм!..
13.02.05
Незабуття
© Copyright: Наталка Змиивна, 2017
Свидетельство о публикации №117011100079
Свидетельство о публикации №117011100079
Рецензии