Фрагменты из поэмы По зд перевод на русский

Из поэмы «Поезд» (Юрій Рибчинський, http://ribchinskiy.com/images/stories/book/bezsonnya.pdf)

1. У поїзді, моя кохана, в поїзді
Зустрілись ми – дві одинокі повісті,
На захід їхав поїзд той зі сходу
Крізь сірий дощ, крізь зливу, крізь негоду,
Неначе із в’язниці на свободу,
На захід їхав поїзд той зі сходу.
А в ньому, в ньому вдень і в ніч холодну
Дві повісті читали одна одну,
Як божевільні, як сліпці голодні,
Що йдуть, за руки взявшись, до безодні.
Як називалось те сліпе читання?
Магічне диво? Чи в пітьмі блукання?
А мо’, кохання? Музика осіння
Вела читаючих до спільного прозріння.
Летів крізь день і ніч швидкий той потяг,
І двох цікавило весь час, що буде потім,
І, як стріла, як часу дивний подих,
Летів крізь день і ніч нестримний потяг.
А двоє одне одного читали,
І губи, руки мліли і співали,
А дивний ангел, що придумав все це,
Мав небокрайне, неозоре серце,
І дивний дощ у простір не вміщався,
І вікна плакали Від щастя, Щастя, Щастя,
І не вщухала злива почуттів,
І птахом поїзд в небеса летів,
І не було ні рейок, ні зупинок,
А що було? – Сівба зірок жоржинних,
І між серцями – місячна стежинка.
О музико! Спасибі, що ти – жінка,
Спасибі, що ти є на цьому світі,
Спасибі, що люблю тебе щомиті,
Я в небі твої ноти випасаю,
Спаси мене, як я тебе спасаю!
Дощ, музика. І кароока повість…
Невже колись зупиниться цей поїзд?


1. (вольный перевод П.Голубкова)

Да, в поезде, любимая, в том поезде
Мы встретились - две одиноких повести,
К закату ехал поезд тот с восхода
Сквозь серый дождь, сквозь снег, сквозь непогоду,
Как будто из тюрьмы да на свободу,
К закату ехал поезд тот с восхода.

А в нем и день, и ночь, сквозь дождь и вьюгу,
Две повести читали лишь друг друга,
Как сумасшедшие, голодные, известно,
Идущие, за руки взявшись, в бездну.

Как называлось это чтение вслепую?
Магия чуда? Иль блужданье всуе?
Может, любовь, что музыкой осенней
Вела читающих к взаимному прозренью.

Летел сквозь день и ночь тот быстрый поезд,
Двух интересовала эта повесть,
И, временной стрелой пронзая пояс,
Безудержно летел сквозь время поезд,

Читали двое, и читать хотели,
И губы, руки - млели их, и пели,
А странный ангел, что придумал это скерцо,
Имел необозримое, знать, сердце,
И странный дождь в пространство не вмещался,
И окна плакали от счастья, счастья, счастья,

Не утихал тот ливень чувств и тел,
И птицей поезд в небеса летел,
И остановок - не было в помине,
А было что? - сев звездно-георгинный,
И меж сердцами - лунная дорожка.
О, музыка! Ты – женщина немножко,

Спасибо, что ты есть на этом свете,
Спасибо, что люблю тебя, как дети,
Я в небе твои ноты выпассаю,
Спаси меня, как я тебя спасаю!
Дождь, музыка. И кареглаза повесть...
Неужто годы остановят этот поезд?

2.

О музико! О злива нот! О Боже!
Цей поїзд зупинить ніхто не зможе!
Не знаєш ти, Не знаю я напевно,
Куди він мчить – До раю чи до пекла?
А дощ над поїздом, як щастя, не вщухає.
Він щось про нас, 7 Про нас з тобою знає,
Що нам з тобою зовсім не відоме.
Дві ноти «до» співають нам «додому!»,
І можем ми переконатись в тому,
Що злива почуттів не знає втоми,
Як ми не знаєм, хто ми, Хто ми, Хто ми –
Два знаки оклику? Чи дві маленькі коми?

2 (вольный перевод П.Голубкова)

О, музыка! О, ливень нот! О, Боже!
Остановить кто этот поезд сможет?
Не знаешь ты, и точно я не знаю,
Куда он мчит – до ада, иль до рая?

А дождь над поездом, как счастье, не стихает.
О нас с тобой он, явно, что-то знает,
Что нам с тобой обоим неизвестно.
Две ноты «до» - «домой»,поют нам песню.

И можем в том уже мы убедиться,
Что ливень чувств не может утомиться,
Как мы не знаем, кто мы, кто мы: ты, я -
Два восклицательных? Две крошки-запятые?

В двух повестях, что дождь на окнах пишет,
Два солнца спят, и тишина всё тише,
А две реальности уж мчатся к звездопаду -
В написанную в будущем балладу...

7.
Двадцять один вагон, Двадцять один.
Ми їдемо в останньому вагоні
Крізь дощ годин, Крізь крематорний дим,
Крізь тисячі трагедій і агоній,
Крізь Бабин Яр, Майданек, Крізь Содом,
Крізь Рим, 11 Крізь Карфаген і крізь Голгофу.
Наш поїзд – привид, Поїзд наш – фантом,
Крізь війни мчить В майбутню катастрофу.
В яку – не відаю, не знаю. Все було.
Усе було, Клянусь Екклезіастом:
Я жив в усі часи, Моє село
Едемом звалося, Спитайте у фантастів…

3.
Спитав би я у Ванги, у сліпої:
Куди він мчить – цей божевільний поїзд?
Хто зна – в майбутнє мчить він чи в минуле?
Заснули ми. Заснули ми. Заснули.
Спить у колисці хмари – Літнє сонце.
Ми дивимось удвох Чудовий сон цей –
Сон літа, Сон нечуваної зливи,
В якому ти, В якому я – щасливі.
О музико, Ти казка і ти мука,
Скажи: Кохання – то стрільба із лука
По двох мішенях, що в собі ми носим?
Чи інше щось, що ми не знали досі?
Хай сто разів казав я серцю: «Досить!»
Але коханню не потрібен досвід,
Удосвіта воно встає, як сонце,
І стука, стука, стука у віконце.
Ти можеш те вікно не відчиняти,
Але не в силах знову не кохати,
Бо сонце те спалити хату може…
О музико! О злива нот! О Боже!
Сон уві сні, як дивна кінострічка,
Тече, неначе безіменна річка,
Без берегів тече любов, без броду.
Любов – це втеча, втеча на свободу,
Любов – це втеча з власної в’язниці,
Це знають вітер і червоні птиці,
Це знає серце, божевільне серце,
Що із грудної клітки в небо рветься.

3. (вольный перевод П.Голубкова)

Спросить забыл у Ванги, у слепой я:
Куда он мчится - сумасшедший поезд?
Кто знает - в будущее мчится, иль в былое?
Заснули мы. Заснули мы. Обое.

Спит летом солнце в колыбели тучи -
Вдвоем не видели мы сна с тобою лучше
Чудесный сон, где ливни – невообразимы,
Сон лета, где с тобою мы - любимы.

О, музыка, ты сказка и ты мука,
Скажи: любовь - это стрельба из лука
По двум мишеням, что в себе мы носим?
Иль что-то, чего мы не знали вовсе?

Пусть усмирял сто раз я сердца топот,
Только любви, видать, не нужен опыт,
Она встает с рассветом, словно солнце,
И вновь стучит, стучит, стучит в оконце.

Окно то может и не открываться,
Но ты не в силах снова не влюбляться,
Ведь это солнце сжечь любого может...
О, музыка! О, ливень нот! О, Боже!

Как сон во сне, как чудо-кинолента,
Точно река – явление момента,
Без берегов течет любовь, без брода.
Любовь - есть бегство, бегство на свободу,

Любовь - есть бегство из своей темницы,
То знают ветер и цветные птицы,
То знает сердце, что безумно бьется,
И из грудной уж клетки в небо рвется.

4.
А може, дощ, що пада на Європу, –
То репетиція біблейського потопу?
А може, дощ цей – то небесна кара
За твої губи і за очі карі?
І ми приречені, приречені, приречені
У кожнім слові і у кожнім реченні,
Але, допоки ми іще не страчені,
Ми – двоє на шаленому побаченні…

4. (вольный перевод П.Голубкова)

А может, дождь, что льется на Европу, -
То репетиция библейского потопа?
А может, дождь - небесная нам кара
За эти губы и за глаз пожары?

Обречены, знать, на уничтожение
За слово каждое мы в каждом предложении,
Но вот, покуда в казни ожидании,
Мы – на безумном встретились свидании...

5.
Мені здалося, Мені здалося:
Твоє волосся Немов колосся.
Блукають пальці Між колосками,
І грають пальці Шалені гами,
Співають квіти Про чорні коси,
Вінчає літо Весну і осінь.

5. (вольный перевод П.Голубкова)

Мне показалось, лаская волос,
Что волос малость похож на колос.
Блуждают пальцы меж колосками,
Играют пальцы шальные гаммы,
Все песни спеты о милой косах,
Венчает лето весну и осень.

6.
Про що цей дощ? Його прадавня мова
Як звуків бунт, Як заколот, Як змова.
Скажи мені: А може, ця волога –
То сльози нами страченого Бога?
Скажи мені: А може, краплі зливи –
То сльози нами скривдженої Діви?
Не знаю. Ти кохаєш. Я кохаю.
Кохання в поїзді – Це наше ноу-хау.
Своє ім'я залишила ти вдома,
Сама собі ти зовсім не відома,
Сьогодні ти знайомишся з собою,
Це музика для флейти і гобоя,
І ти в мені, І я в тобі згораю.
Ми грішники. Вигнанці ми із раю.

 6. (вольный перевод П.Голубкова)

О чем тот дождь? Не разобрать ни слова.
Как звуков бунт, как заговор былого.
Скажи мне: может, влаги больно много -
От слёз казненного когда-то Бога?

А может, капли ливня беспредела -
То слёзы оскорбленной нами Девы?
Не знаю. Ты вздыхаешь. Я вздыхаю.
Любовь в вагоне - это наше ноу-хау.

Имя своё оставила ты дома,
Сама себе ты вовсе не знакома,
Сегодня ты знакомишся с собою,
То музыка для флейты и гобоя,
И ты во мне, И я в тебе сгораю.
Мы грешники. Изгнанники из рая.

7.
Двадцять один вагон, Двадцять один.
Ми їдемо в останньому вагоні
Крізь дощ годин, Крізь крематорний дим,
Крізь тисячі трагедій і агоній,
Крізь Бабин Яр, Майданек, Крізь Содом,
Крізь Рим, 11 Крізь Карфаген і крізь Голгофу.
Наш поїзд – привид, Поїзд наш – фантом,
Крізь війни мчить В майбутню катастрофу.
В яку – не відаю, не знаю. Все було.
Усе було, Клянусь Екклезіастом:
Я жив в усі часи, Моє село
Едемом звалося, Спитайте у фантастів…


7 (вольный перевод П.Голубкова)

Двадцать один вагон, двадцать один.
Мы едем в замыкающем вагоне
Сквозь дождь времён, сквозь крематорный дым,
Сквозь тысячи трагедий и агоний,

Сквозь Бабий Яр, Майданек, сквозь Содом,
Сквозь Карфаген, сквозь Рим и сквозь Голгофу.
Наш поезд - призрак, Поезд наш - фантом,
Сквозь войны - мчится снова в катастрофу.

В какую – знает только Сатана.
Бывало всё, клянусь Экклезиастом:
Моё село, в былые времена,
Звалось Эдем, спросите у фантастов...

8.
Наш поїзд йде – Куди, не знає сам –
Тернистим шляхом Жінки й чоловіка.
В вагоні першому Ми – Єва і Адам,
У другому – Орфей і Еврідіка,
У третьому – Ізольда і Трістан,
В четвертому – Ромео і Джульєтта…
Наш поїзд мчить крізь млу нічних оман,
Летить, неначе куля з кулемета…
…Ти в п’ятому вагоні – Елоїза,
Я в п’ятому вагоні – Абеляр…
Перевіряють митники валізи,
Шукають заборонений товар.
Кохання – заборонений товар,
Наркотик всіх часів, віків і націй,
Кохання не буває без примар,
Без бунту почуттів й галюцинацій.
В вагоні першому Ми – Єва і Адам,
У другому – Орфей і Еврідіка,
У третьому – Ізольда і Трістан,
В четвертому – Ромео і Джульєтта…
Наш поїзд мчить крізь млу нічних оман,
Летить, неначе куля з кулемета.
А ми йдемо крізь кривду, Глум образ
І душу не міняєм – Тільки тіло,
Пережили ми двадцять перевтілень,
Щоб стать собою в двадцять перший раз.

8.

Наш поезд мчит - куда, не знает сам -
Путем тернистым общности столикой.
В вагоне первом - Ева и Адам,
А во втором - Орфей и Эвридика,

А в третьем мы - Изольда и Тристан,
В четвертом же - Ромео и Джульетта ...
Наш поезд мчится сквозь ночной дурман,
Как пуля-дура, или умная ракета...

... В вагоне пятом – рядом - Элоиза,
В вагоне пятом – рядом - Абеляр...
Таможня учиняет экспертизу,
Чтоб запрещенный отыскать товар.

Любовь же - запрещеннейший товар,
Наркотик всех времен, веков и наций,
Любовь – и дивный призрак, и кошмар,
Рай светлых чувств и ад галлюцинаций.

В вагоне первом - Ева и Адам,
А во втором - Орфей и Эвридика,

А в третьем мы - Изольда и Тристан,
В четвертом же - Ромео и Джульетта ...
Наш поезд мчится сквозь ночной дурман,
Как пуля-дура, или умная ракета...

А мы идем сквозь боль обид и фраз,
Тела меняем, души же - спасаем,
В двадцатый раз мы нынче воскресаем,
Чтоб стать собой и в двадцать первом раз.

38.

Наш поїзд – то машина часу.
Йдемо з вагона у вагон.
Міняєм колір шкіри, расу,
Міняємо одеж фасон,
Міняєм імена: Іванна,
Офелія, Артур, Хома…
Та для кохання, для кохання –
Національностей нема.
Коханню все одно: ти – фінка
Чи українка,
Є тільки чоловік і жінка –
Дві половинки.
В шалені ночі, в ночі чорні
Магістр алхімії – любов
В аортах наших, як в ретортах,
Змішала всіх народів кров.
38. (вольный перевод П.Голубкова)

Наш поезд - временнАя трасса.
Идем в очередной вагон.
Меняем кожи цвет, и расу,
Меняем и одежд фасон,

И имена меняем: Настя,
Офелия, Артур, Альфред...
Но для любви, как и для страсти -
Национальность – не запрет.

Любви ведь всё равно: ты – финка,
Иль украинка,
Есть в мире только две песчинки  -
Две половинки.

В шальные ночи, в их чернОтах
Магистр алхимии - любовь
В аортах наших, как в ретортах,
Смешала всех народов кровь.