Колись втрачають більше, аніж кошти.
Не переймайся, згодом - все мине.
Як сам загрався в схованки – чого ж ти
в нещастях звинувачуєш мене?
Очей цурався – мовив поза очі,
чужим словам повірив - не моїм.
Як шепіт самолюбство залоскоче -
дивує несподіванкою грім.
Набридло все? Буває, розумію.
Солодке, аж надміру – мов гірке.
До того ж, забагато можуть змії -
та я, пробач, не визнаю таке.
То не шукай в мені - що є тобою,
На що ти здатен і до чого звик.
Тому й пішла - неначе з поля бою:
кривавий слід лишає і язик.
Для чогось...
© Copyright: Наталья Мироненко, 2017
Свидетельство о публикации №117011001081
Свидетельство о публикации №117011001081
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.