Збираються птахи в далекий вирій,
Летять в своє, щасливе майбуття.
Сидить самотньо голуб сизокрилий
В згадках про світлі дні свого життя.
Насняться інколи йому голубки чари,
Стрічки річок, та зелень полонин…
-Колись удвох літали ми під хмари,
Та час настав, залишився один.
І, доки не закриті мої очі
Любов не згасне, що в душі пала… *
Я все частіше бачу серед ночі,
Тебе таку, як ти колись була.
Спливли в блакить літа твої дівочі,
Та й я давно упав, вже, на крило.
І як не міцно сплющуються очі,
Все рівно бачу, те все, що було.
В гірких думках витає осінь п’ята,
Клин журавлів пропав у далині.
Давно в блакить літають голуб’ята,
Моя ж блакить, тепер не по мені.
Коли ж Господь з’єднати нас пророче?…
Бентежать знову дивовижні сни.
А пам’ять клята, ну ніяк не хоче
Забути чари нашої весни.
Голуб сизокрилий
© Copyright: Станислав Калиниченко, 2017
Свидетельство о публикации №117010909527
Свидетельство о публикации №117010909527
Рецензии