Нарешті все, кінець, кінець...
Викинула геть тебе з душі,
Не бентежать більш сердець,
Постійні нищівні, терпкі дощі.
Закінчилась казка, всі усмішки,
Та ніжність більш не дріма в очах,
А так мені хотілося, лиш трішки,
Задрімати на твоїх плечах.
Напитись сміху із твоїх долонь,
Доторкнутись до сонного обличчя,
Запалити у серці той вогонь,
Від якого злітаєш все вище, вище...
Та я вже спокійна і терпляча,
Як вперше чекаю на світанок,
Та серце моє більш не плаче,
Не чекає марних обіцянок...
Нарештi...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2017
Свидетельство о публикации №117010906873
Свидетельство о публикации №117010906873
Рецензии