142. Перевод стихов Елены Яриной

                Елена Ярина.

 Из зала вышла мне навстречу,
 слегка волнуясь. Невзначай
 ты шаль набросила на плечи,
 сказав: "Пойду, поставлю чай".

 А я тем временем старался
 тебя ничем не укорить
 и даже попросту боялся
 с тобой о чём-то говорить.

 А виноваты были оба.
 Терпела ты страстей накал.
 Любить мы не клялись до гроба,
 но врозь нам плохо - вот финал.

 Тебя другая не заменит.
 А ты смогла бы жить с другим?
 Давай вернёмся к нашей теме...
 Прости, я стал совсем седым.



                Игорь Ярин.


 Назустріч вийшла ти із зали -
 хвилююча, яскрава мить.
 Та хустка, що сама зв"язала,
 так до лиця. Душа кипить.

 Я  тої не чекав сваволі.
 О, як мені все те далось!
 Аби ще не додати болю...
 Його і так було доволі.
 І ось все знову відбулось.

 У  всьому тому оба винні
 і у відносинах - пітьма.
 Ми не клялись до домовини.
 Та жаль, коли тебе нема.

 А другої мені не треба,
 я через все пройшов сповна.
 Ти знаеш, не життя без тебе.
 І вже похмурим стало небо.
 І скроні вкрила сивина.