Хтось пішов...
Ці сторіччя завбільшки, як куля...
Протинали світи в лихоманці ідей,
від яких для нащадків залишиться дуля
й випадкове обличчя, пусте і бліде...
Хтось пішов...
Бо не звик до думок про минуле...
Листя клену става у нагоді в ту мить,
про яку майже всі у жадобі забули,
не звернувши увагу, що серце свербить...
Хтось пішов...
А планета літає...
Літає...
На тканині між зорь, що мигтять про весну,
Він, знесилений, іншу надію шукає,
зрозумівши, що втратив сьогодні одну...
Хтось пішов...
І мільйони бажань про розлуку
випадково здійснилися, вбивши мільярд!..
Та осліплені рештки оділи в розпуку,
що позначена чорним в мереживі карт...
Хтось пішов...
Але ти, що не став зупиняти,
врятувався у колі червоних вогнів,
і самий безтурботно навчився палати,
викладаючи світ із знеструмлених слів..:)
Мить поза миттю
© Copyright: Александр Ноцкий, 2017
Свидетельство о публикации №117010304063
Свидетельство о публикации №117010304063
Рецензии