4-7. А. Пушкин. Сказка о золотом петушке - рус-укр

«СКАЗКА О ЗОЛОТОМ ПЕТУШКЕ»
(стих 4 – из  серии 1-7)
Александр Сергеевич Пушкин (1799-1837 г.) 

                Перевод на украинский язык: Николай Сысойлов


=====================================  Александр Сергеевич Пушкин
=====================================  4-7. СКАЗКА О ЗОЛОТОМ ПЕТУШКЕ

=====================================  (стих 4 – из  серии 1-7)

=====================================  Войска идут день и ночь;
=====================================  Им становится невмочь.
=====================================  Ни побоища, ни стана,
=====================================  Ни надгробного кургана
=====================================  Не встречает царь Дадон.
=====================================  «Что за чудо?» — мыслит он.
=====================================  Вот осьмой уж день проходит,
=====================================  Войско в горы царь приводит
=====================================  И промеж высоких гор
=====================================  Видит шелковый шатер.

=====================================  Всё в безмолвии чудесном
=====================================  Вкруг шатра; в ущелье тесном
=====================================  Рать побитая лежит.
=====================================  Царь Дадон к шатру спешит...
=====================================  Что за страшная картина!
=====================================  Перед ним его два сына
=====================================  Без шеломов и без лат
=====================================  Оба мертвые лежат,
=====================================  Меч вонзивши друг во друга.
=====================================  Бродят кони их средь луга,
=====================================  По протоптанной траве,
=====================================  По кровавой мураве...

=====================================  Царь завыл: «Ох, дети, дети!
=====================================  Горе мне! попались в сети
=====================================  Оба наши сокола!
=====================================  Горе! смерть моя пришла».
=====================================  Все завыли за Дадоном,
=====================================  Застонала тяжким стоном
=====================================  Глубь долин, и сердце гор
=====================================  Потряслося. Вдруг шатер
=====================================  Распахнулся... и девица,
=====================================  Шамаханская царица,
=====================================  Вся сияя, как заря,
=====================================  Тихо встретила царя.
=====================================  Как пред солнцем птица ночи,
=====================================  Царь умолк, ей глядя в очи,
=====================================  И забыл он перед ней
=====================================  Смерть обоих сыновей.

=====================================  И она перед Дадоном
=====================================  Улыбнулась — и с поклоном
=====================================  Его за руку взяла
=====================================  И в шатер свой увела.
=====================================  Там за стол его сажала.
=====================================  Всяким яством угощала,
=====================================  Уложила отдыхать
=====================================  На парчовую кровать.
=====================================  И потом, неделю ровно,
=====================================  Покорясь ей безусловно,
=====================================  Околдован, восхищен,
=====================================  Пировал у ней Дадон.


-------------------------------
4-7. КАЗКА ПРО ЗОЛОТОГО ПІВНИКА
-----------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)

Вірш 4 – із серії 1-7

***

Військо йде і день, і ніч;
І усюди дивна річ:
Ні побоїща, ні стану,
Ні надгробного кургану

Не стрічає цар Дадон.
«Що за диво? чи не сон?»
Ось і во'сьмий день проходить,
Військо в гори цар приводить.

Між високих гір-тенет
Бачить фетровий намет. 
Все в безмовності безкрайній,
А в ущелині туманній

Рать скривавлена лежить.
До шатра Дадон біжить..
Що за жах – картина битви!
Перед ним сини' убиті –

Без шоло'мів і без лат –
Закривавлені лежать,
Розпластали крила-руки.
Бродять коні серед лу'ки,

По протоптаній траві,
По кривавій мураві'..
Цар завив: «Ох, діти, діти!
Ви в чиї попались сіті,

Хто бажав соко'лам зла?
Горе! смерть моя прийшла».
Всі завили за Дадоном,
Застогнала дивним стоном
Глиб долин, відчувши смерть..

Раптом фетровий намет
Відчинився.. і дівиця, -
Шамаханська то цариця! -
Вся у сяйві, як зоря,
Тихо стрітила царя.

Мов на сонце птаха но'чі,
Глянув цар, пірнувши в очі,
І забув, немов у сні,
Вмить про смерть своїх синів.

Як прекрасна молодиця,
Шамаханська чарівниця!
Як привітлива з Дадоном:
Посміхнулась – і з поклоном

Ніжно за' руку взяла,
І в шатер свій повела.
Там за стіл царя саджала,
Дивні страви подавала,

Ще й сонет із чар сплела,
І спочити відвела.

Ще і потім, тиждень рівно,
Покорившись їй безмірно,
Зачарований, - «це ж сон!» –
Пируватиме Дадон.

***
Николай Сысойлов,
30-31.12.2016

============


С ударениями
-------------------------------
4-7. КА'ЗКА ПРО ЗОЛОТО'ГО ПІ'ВНИКА
-----------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)

Вірш 4 – із серії 1-7

***

Ві'йсько йде' і день, і ніч;
І усю'ди ди'вна річ:
Ні побо'їща, ні ста'ну,
Ні надгро'бного курга'ну

Не стріча'є цар Дадо'н.
«Що за ди'во? чи не сон?»
Ось і во'сьмий день прохо'дить,
Ві'йсько в го'ри цар приво'дить.

Між висо'ких гір-тене'т
Ба'чить фе'тровий наме'т. 
Все в безмо'вності безкра'йній,
А в уще'лині тума'нній

Рать скрива'влена лежи'ть.
До шатра' Дадо'н біжи'ть..
Що за жах – карти'на би'тви!
Пе'ред ним сини' уби'ті –

Без шоло'мів і без лат –
Закрива'влені лежа'ть,
Розпласта'ли кри'ла-ру'ки.
Бро'дять ко'ні се'ред лу'ки,

По прото'птаній траві',
По крива'вій мураві'..
Цар зави'в: «Ох, ді'ти, ді'ти!
Ви в чиї' попа'лись сі'ті,

Хто ба'жав соко'лам зла'?
Го'ре! смерть моя' прийшла'».
Всі зави'ли за Дадо'ном,
Застогна'ла ди'вним сто'ном
Глиб доли'н, відчу'вши смерть..

Ра'птом фе'тровий наме'т
Відчини'вся.. і діви'ця, -
Шамаха'нська то цари'ця! -
Вся у ся'йві, як зоря',
Ти'хо стрі'тила царя'.

Мов на со'нце пта'ха но'чі,
Гля'нув цар, пірну'вши в о'чі,
І забу'в, немо'в у сні,
Вмить про смерть свої'х сині'в.

Як прекра'сна молоди'ця,
Шамаха'нська чарівни'ця!
Як приві'тлива з Дадо'ном:
Посміхну'лась – і з покло'ном

Ні'жно за' руку взяла',
І в шате'р свій повела'.
Там за стіл царя' саджа'ла,
Ди'вні стра'ви подава'ла,

Ще й соне'т із чар сплела',
І спочи'ти відвела'.

Ще і по'тім, ти'ждень рі'вно,
Покори'вшись їй безмі'рно,
Зачаро'ваний, - «це ж сон!» –
Пирува'тиме Дадо'н.

***
Николай Сысойлов,
30-31.12.2016