Обробка твору В. Забіли
«Повіяли вітри буйні»
Повіяли вітри буйні да над синім морем;
Забилося серце моє перед лютим горем.
Повіяли вітри буйні з холодного краю;
Розлучили з дівчиною, котру я кохаю.
Приспів
Любив, кохав я дівчину, і вона клялася,
Що кохає мене дуже, далі й продалася.
За худобу проміняла, серцю було тяжко;,
Я кохав її по правді забуть було важко.
Не раз плакала зі мною, не раз і сміялась;
Казала, що тільки в світі мною і втішалась.
Тепер бачитись ніколи не хочу я з нею;
Не люблю я людей в світі з такою душею.
Приспів
Що божаться не по правді да душу ламають;
Такії уже ніколи добрі не бувають.
Ой повійте, вітри буйні! Застогни, дубрава;
Нехай піде на злих людей всюди худа слава!
Приспів
Любив, кохав я дівчину, і вона клялася,
Що кохає мене дуже, далі й продалася.
За худобу проміняла, серцю було тяжко;
Я кохав її по правді. Забуть було важко.
Повiяли вiтри буйнi
© Copyright: Евгений Рослик, 2016
Свидетельство о публикации №116122809975
Свидетельство о публикации №116122809975
Рецензии