Прости, мій братику, прости.
Тебе я так назвав, пробач.
Я б допоміг тобі нести
Твій нескінченний плач
і біль твою несамовиту,
Бо серце плакало без сліз...
Слова лягали так відкрито
На білу біль душі
Паперу сірого все ненаситно.
Морок закутої печалі...
Стелився за рядком рядок...
Де вже кінець, а де начало
Твоїх немеркнучих думок?
Не зогрішити б , а проклясти
Й підтримати з тобою час,
Витерпівши, творити і не впасти,
Твій стяг тримати повсякчас.
Свій біль спалив в вогні,
зумів і після смерти жити.
За злочин прийняли твій спів,
а ти зумів своїх катів простити.
Василю Стусу
© Copyright: Михаил Генсёр, 2016
Свидетельство о публикации №116122209832
Свидетельство о публикации №116122209832
Рецензии