Я ніби одягнула два крила:
Прийшла пора – і можу я писати!
В мені негода ямбом проросла,
І небеса заполонили хату.
Кухонний кран шумить, мов водоспад,
І сад квітує навіть через стелю.
Мільйон зірок і тисячі монад
Мене підносять на камінну скелю.
А звідти, ген, розлився горизонт,
Його сягнути можу лиш душею,
І все римується, немов космічний зонд
Несе мене у зоряність Орфея.
За зорями – небачені світи,
Де степ не степ, а райдужна палітра,
Де сонце хоче коней запрягти,
І вірші розкидати, ніби квіти,
Де прикипає до рядка рядок,
І слово пригортається до слова…
А я боюсь, що скінчиться урок
Піїтики – і я замовкну знову.
Уроки пiiтики
© Copyright: Галина Поручник-Ткачук, 2016
Свидетельство о публикации №116121907926
Свидетельство о публикации №116121907926
Рецензии