***

Доброго дня,жовтень,я на тебе чекав.Скажи,ти впізнав на моєму обличчі радість?Кожної миті мене опановує слабість від чорних очей,сліпість темних ночей в безлюдному місті.Так,я радий тобі,звісно!Зараз наллю нам вина з пляшки,що на вікні,там їй тісно,і знову з тобою про все ми поговоримо.Багато чого не існує,але ми його створимо,бо кожен має свою особливу магію.Люди завжди шукають в рядках елегію чи аналогію.Я в павутинні думок не пам'ятаю вже хронологію деяких днів.Так,може й зумів би,може від вітру осіннього здуло печаль,але серце болить від байдужих ударів меча.Миле дівча на мене дивилось в пітьмі,а я,ніби в'язень в тюрьмі,торкався її обличча крізь грати,дивився і нічого не міг їй сказати,бо очі її-це все що мені потрібно.Сильний вітер розхитує напіввідкриті вікна,пляшка вина наполовину порожня.Буває,не помічаючи знаків дорожніх,їду внікуди.За тебе,мій жовтень,ти зараз усюди,пий і слухай мої прохолодні думки!Пам'ятаю,як торкався її руки,той дівчини,що нещодавно дивилась на мене впітьмі.Торкався і підіймався у небо,бо ніжність її була такою,як треба моїй безнадійній душі.Жовтень,може відміниш дощі,бо вони змиють назавжди ці спогади?Але байдуже,вона знову поверне все поглядом,вона просто не може інакше до мене!Знаєш,це,як кохання шалене,за одну лише мить проживаєш все знову:торкання,обійми,цілунки настільки солодкі,настільки знайомі.
Ніби по колу,ніби іншого шляху немає.В кожній частині себе я її відчуваю,друже мій,жовтень..Від таких перетворень боліє душа.Знов моя пам'ять від мене кудись вирушає,мабудь спустився цей дощ.Він заливає спогади,площі,людей проганяє з вулиць.А я,наче прибулець,з порожньою пляшкою стою і чекаю на погляд.Жовтень,будь ласка,поверни мені час,коли вона була поряд..