Сон

Я не пишу давно уже вірші,
А,що пишу,то так,це гра в поета,
І так щось сумно на душі,
Немає пісні, нема сонета.

І голова болить від тяжких дум,
І біль крізь серце наче струм,
То значить це,що ще живий,
Хоч став занадто мовчазний.

Напевно краще-то мовчати,
Нікому не потрібно знати,
Про біль той, ні рідним ні чужим,
Бо кожен заклопотаний своїм.

Здається,що для щастя маю все:
Красуня жінка,гарні діти,
Ростутть в саду моєму мов ті квіти,
Та щось бракує ще мені,
Як тій людині,що на чужині,
Мусить бути не по своїй волі,
А з злої усмішки сурової до неї долі.

І сон спокійний мене покинув,
Приснилося начебто загинув,
Я у страшній якійсь війні,
На сміх і радість сатані.

Попав у пекло-там вогонь,
Не бачу я своїх долонь,
Замість руки якійсь кістяк,
І той кістяк гризе хробак!

А біль від того не зрівнять ні з чим,
А очі їсть смердючий дим,
А місце то таке страшне,
Що я тремчу,
Хоча вогнем палаю вже.

А демони мов люті звірі,
Рвуть залишки згорілої вже шкіри,
І чути дикий регіт їх,
Мої страждання викликають сміх.

Я заволав:"За що ж це Боже?
Чим так людина провинитись може,
Щоб в місце це страшне попасти?
Як я дозволив свою душу вкрасти?

Жив як усі:
Красти не крав,вбивати не вбивав,
Зарплату додому приносив, не пропивав,
Та все одно сюди попав".

-Так,Бог відповів,
 Це правда,як усі ти жив,
 Зарплату жінці приносив,
 Та серцем іншу ти любив.

 До церкви у неділю ти ходив,
 В перших рядах завжди стояв,
 Псалми про Мене голосно співав,
 Думками ти ж в гріхах блукав.

 Тебе Я кликав кожен раз,
 Та ти все марнував свій час,
 Твоє життя нещадно нищив сум,
 І страх, і біль від важких дум.

 Життя твоє було подвійним,
 В усьому був ти непостійним,
 Не щирим серцем ти мені служив,
 Ти ні собі, ні Мені не догодив.

 Коли людина вибирає шлях,
 І озирається назад, то страх,
 Руйнує віру та усе,
 Що працею важкою досягнуто уже.

 Отак своє життя ти марнував,
 На двох гілках завжди стрибав,
 Ходив до церкви та гріх кохав,
 Твій рай раптово пеклом став.

І світло Боже назавжди пропало,
Мене найбільше розривало,
Що неможливо щось змінити,
Мені у пеклі цім навіки горіти!

А демон скажено реготав:
"Ти ж це, насправді,добре знав,
Що дівчину оту я посилав,
Її красу ти зажадав,
І наша спільна доля-сірчаний став".

З радості той демон аж завив,
І дав команду(щось страхітливе заревів),
І якійсь біс малий мене вкусив,
І аж тоді я зрозумів,
Нікчемність всю мого життя,
Та пізно...смерть...
З пекла немає вороття.

Аж раптом все те щезло,
Прокинувся,поруч жінка спить,
Ну,Слава Богу,мабуть пронесло,
Встав на коліна: може Бог простить,
Я спробую своє життя змінить.

16/12/2016.