Немов пусте гнiздо старе село
Своiх дiток з тривогою чекає....
Та все одно,що тут колись було,
Бо ж бАтькiвщини iншої немає!
Нема нi каяття, нi вороття...
Хвiст розставань десь губиться позаду...
Але ж ти тут вiдкрив собi життя,
Пiзнав надiю, вiру i розраду.
Тополi все дорогу виглядають,
Розгублено хитаються в боки.
Й вiконцями сумними виглядають
Тебе зi сходу згорбленi хатки.
Не забувай свое розхристане село!
Коли тебе тодi надiя залишала,
Воно одне тобi наснаги додавало,
Листами друзiв зiгрiвало як могло!
Не забувай свое розхристане село!
Ти все мандруєш свiтлими мiстами,
Масштабне щось готовлячись пройти.
Розумнi люди творчими руками
Тебе ведуть до вижчоi мети.
Та щоб не знахабнiть вiд збайдужiння
Ти на своїй влаштованiй стезi
Не забувай - з якого ти корiння!
З села якого вирiс ти в князi...
Корiння
© Copyright: Пётр Тютюнник, 2016
Свидетельство о публикации №116121705707
Свидетельство о публикации №116121705707
Рецензии