Вона його любила і чекала,
Завжди така усміхнена була.
Він був для неї всім на світі,
І вірила, що кращого нема.
І навіть уявити не могла нічого,
Того, що з нею станеться колись.
Та люди часто грають ролі -
Вона і не просила «повернись».
Тепер над ліжечком схилившись,
Бува в ночі нахлинуть почуття.
І тихо плачуть дві дівчинки,
Вони : дві долі – два дитя…
Колись вона його любила,
Колись він був понад усе -
Тепер у неї «чорні крила»,
І біль свою на них несе.
Вона його любила
© Copyright: Михаил Данихленко, 2016
Свидетельство о публикации №116121608810
Свидетельство о публикации №116121608810
Рецензии